Віталій Кім дав інтерв’ю, в якому розповів про захист Миколаєва, про те, що води в місті немає через ФСБ, яка хотіла зробити воду позицією на перемовинах, що з Кінбурнської коси рашисти вивезли всіх жителів, що “керівник заводу “Океан” – обласний депутат від ОПЗЖ, він з першого дня допомагає”.
“Доброго вечора, ми з України”, – так від початку повномасштабного вторгнення вітається з військовими Збройних Сил України, ТрО, спецпризначенцями, а майже щодня – і з підписниками в Telegram голова Миколаївської ОВА Віталій Кім. “Але не я придумав цю фразу, – нагадує він. – Вона публічна, належить всій Україні. От і пішла у маси”.
Ми записуємо це інтерв’ю у Миколаєві, який після звільнення Херсона значно посунувся від лінії фронту. Місце зустрічі розкривати не можна: після нищівного обстрілу будівлі ОДА у березні працювати в руїнах неможливо, і всі переїхали до більш безпечної локації.
Кім заходить в одязі оливкового кольору та фірмовій кепці. За пів години викурює кілька стіків айкос: “Росіянам до вподоби, що вони “страшні та їх бояться”. Так працює пропаганда. Коли вони потрапляють в Україну, їм починає доходити. Але він вже в окопі, і йому час вмирати. Пізно”.
Що дасть звільнення Кінбурнської коси для Очакова та безпеки “зернового коридору” в Чорному морі, як через розв’язану Росією війну постраждав бізнес у Миколаївській області, чому знизив активність у Telegram – Віталій Кім розповів в інтерв’ю LIGA.net.
“КІНБУРНСЬКА КОСА УБЕЗПЕЧИТЬ ЗЕРНОВИЙ КОРИДОР”
– Що дає Україні звільнення Кінбурнської коси, де все ще перебувають війська РФ? Наскільки це важливо з військово-тактичного погляду?
– Географічно Кінбурнська коса дуже близько підходить до Очаківської громади. І через цей пролив є прямий захід до морських портів Миколаївщини. Тобто це дозволить унеможливити обстріл легкою зброєю, ПТРК, мінометними та артилерійськими снарядами суден, які потенційно проходитимуть зерновим коридором.
З військового погляду, навіть маленький клаптик у морі дає нам додаткову дистанцію, як острів Зміїний чи наш Майський (штучний острів у Чорному морі, насипаний між Кінбурнською косою та Очаківським мисом, на вході у Дніпровсько-Бузький лиман. – Ред.). Тому що в морі – величезні відкриті простори, там це дуже важливо.
– Тобто, найперше – це для безпеки зернового коридору?
– У першу чергу – для безпеки Миколаївської області та конкретно Очаківської громади, яка зараз живе не як на звільненій території, а під завжди можливими обстрілами Росії.
– Чи може коса стати плацдармом для подальшої деокупації півдня?
– Я так не вважаю. Тобто плацдарм може бути де завгодно. Але там – одна дорога на Кінбурн і вихід, яким складно скористатися. Вона буде замінована і під вогнем.
– В ISW прогнозують, що контроль над Кінбурном дозволить збільшити військово-морську активність та контролювати низку портів. Яких саме?
– Миколаївського, звісно. І у нас ще є далі по Південному Бугу порти – Новоодеський і Вознесенський, вони зможуть працювати.
Та ще термінали того ж Нібулона (велика зерноторгова компанія.– Ред.), розташовані вище по річці Південний Буг.
– Як ви оцінюєте перспективи? Чи можливе їхнє долучення до зернового коридору?
– Можливе. Але це – рішення вищого керівництва. І перемовин. Тому що насамперед вони мають юридично долучитися до цього коридору. Фізично уже можливо.
– Тобто фізично – вже зараз?
– Так.
– Після звільнення Херсона ви говорили, що під контролем росіян лишились буквально кілька населених пунктів на Кінбурнській косі…
– Три: Покровка, Покровське і Василівка. Щоб ви розуміли, росіяни примусово евакуювали з Кінбурнської коси всіх мирних мешканців. Депортували.”А це – 37 осіб. В мирний час на косі взимку живуть 100-200 осіб, влітку 1000-1500 разом з туристами. Всіх примусово забрали в автомобілі та вивезли. Одна жінка тепер не може перетнути кордон, бо документи втрачені. І я не можу їй нічим допомогти”.
– Щойно звільнять ці пункти, Миколаївщина перестане бути прифронтовою областю. Хоча місцеві нам кажуть, що вже не вважають її прифронтовою.
– Є де-юре, а є де-факто. Тому що є постанова Мінінтеграції №75, що визначає, в яких населених пунктах бойові дії чи підвищена загроза. На неї орієнтуються банки та страхувальники – щодо залучення до кредитних програм, ризиків, іноземних грантів. Це юридична сторона цього питання. Якщо Миколаївська область повністю вийде з окупації, її можуть звідти виключити. І бізнес запрацює з кредитами та грантами.
Де-факто територія може бути деокупована, але обстріли лише посиляться.
– Що змінилося для Миколаївщини після втечі російських військ з Херсона? Чи покращилась ситуація з безпекою та обстрілами, тими ж С-300 та артилерією – більше не дістають?
– До деокупації Херсона з 260 днів війни нас не обстрілювали 30. Інші 200+ днів ми провели під російськими обстрілами: і по області, і по місту.
За минулі два тижні, з 11 листопада, ми без обстрілів. Так, були обстріли Очаківської громади з Кінбурна, є один легко поранений (склом). За весь цей час. А за всю війну у нас поранено 1470 мирних мешканців і 468 вбитих, 12 з них – діти.”У нас два тижні, тьфу-тьфу, немає втрат і руйнувань. Різниця величезна. Артилерією нас не дістають. РСЗО і С-300 теоретично можуть, але не роблять. Я думаю, у них немає сенсу стріляти по тиловому місту, яке звикло до обстрілів і до всього готове”.
– Переключились на Херсон, який опинився на лінії фронту?
– Зокрема – так.
“ГЕНЕРАЛ МАРЧЕНКО СПІВПРАЦЮЄ З ПАРТИЗАНАМИ”
– Яку роль на Миколаївському напрямку відіграє генерал Марченко?
– Дмитро Марченко відігравав значну роль на початку війни. Тому що його прикомандирували із завданням оборони міста Миколаїв. Він ніколи не керував військовими на півдні. За просування наших військ відповідає ОК “Південь”, там генерал інший (з 2021 року командувач ОК “Південь” – генерал Андрій Ковальчук. – Ред.). І 80, і 14 бригади, які висувались від Вознесенська та вибивали росіян на лінії фронту.
У Дмитра було завдання – обороняти конкретно місто Миколаїв. І він координував діяльність військових на той час, у перший місяць війни.”Ми з Марченком у дружніх відносинах. Він продовжує працювати на перемогу. Зараз його завдання – співпрацювати з партизанами. Та обслуговування, ремонт військової техніки, які він робить комунікаційно з ОВА”.
Функцію свою він вже виконав. Раніше. Давно.
– Як ви оцінюєте ризики повторного наступу Росії на Херсон та Миколаїв, враховуючи, що Кремль може мобілізувати ще сотні тисяч росіян?
– Що у них в голові – не знаю. Можливо, вони намагаються виграти час тим, що закинули сюди купу м’яса. Є команди терміново взяти певні рубежі, які не піддаються логіці. А оскільки ми користуємось саме логікою, планувати дії росіян – неможливо.
З військової точки зору – їм буде дуже важко форсувати Дніпро і робити якісь дії.
– Скільки реально техніки здали росіяни, коли навесні ви оголосили в соцмережах кампанію: здавайтесь і здавайте, отримаєте гроші? Ви рахували?
– Звісно, рахував. Ти ж коли гроші віддаєш – їх рахуєш? Кампанія пройшла успішно.
– На десятки мільйонів?
– Я не буду відповідати на це запитання. Достатньо успішно. Мабуть, це вплинуло і на перебіг військових подій на якихось військових ділянках.
– Це, ймовірно, не тільки легка техніка була?
– Це, ймовірно, не тільки легка техніка була.
“Я НАВМИСНО ЗНИЗИВ АКТИВНІСТЬ У TELEGRAM”
– Ви у своєму Telegram-каналі одним із перших сповіщаєте, звідки та куди летять ракети під час масштабних обстрілів, скільки було пусків. Звідки ця інформація?
– Це військова таємниця. Але ми понад вісім місяців працюємо з розвідкою, контррозвідкою, з партизанами, в медійній сфері та інтернеті – для протидії росіянам. Звісно, до нас надходить інформація з різних джерел. Я намагаюся реагувати лише тоді, коли це об’єктивна інформація, підтверджена з багатьох джерел.
– У перші місяці війни у вас був дуже яскравий Telegram. Вас розбирали на цитати та меми – від заяв і відеозаписів до шкарпеток. Але потім щось змінилося. Що саме? Є таке враження, ніби хтось сприйняв вашу телеграм-активність як небажану і попросив її зменшити. І ви навмисне та свідомо це зробили. Чи це так?
– Дійсно, я навмисно це роблю.
– Це було ваше рішення? Чи це в комунікації із центральною владою?
– Ні, це виключно моє рішення. Річ у тім, що на початку війни було мало інформаційних каналів, які об’єктивно могли давати інформацію та спонукати до дій. Моя мета була: щоб ми не боялися росіян, що вони не страшні і їх треба вбивати.
Через короткий проміжок часу – ви ж бачите, що в медіапросторі і телеграм-каналах відбувається, – ця система вибудувалась в Україні й запрацювала в інформаційному просторі. І ми дуже гарно в цьому просторі виграємо у росіян, це їх дуже-дуже бісить.
А у мене вивільнився час для роботи. Тому що ця інформаційна функція уже виконується.”Я не гнався за кількістю підписників, за публічністю. Мені навіть зручно, коли її менше. У когось це основний профіль – ну, хай займається. Для мене це була необхідність у той час”.
– І жодних заперечень чи зауважень з точки зору вищого керівництва не було?
– Не було.
– В яких ви відносинах з Офісом президента. З ким контактуєте та як?
– Я спілкуюся з усіма абсолютно. З Офісом президента у нас робочі, ділові стосунки уже два роки. Я вважаю себе невід’ємною частиною команди президента. І менеджером, в якого є певні завдання. Є велика ділянка роботи, яку я закриваю.
– Як ви комунікуєте із заступником голови ОП Кирилом Тимошенком?
– Ми на контакті щоденно. Кирило Владленович – мій прямий керівник.
– Чи є у вас власні політичні амбіції – рухатись далі в межах повноважень влади? Соціологія каже, що у вас – високий рівень довіри серед українців.
– Не знаю. Я впевнений, треба робити лише те, що тобі до вподоби. А мені подобається бути корисним і змінювати систему. Там, де я живу. В цьому плані, якщо в мене буде більше повноважень і більше відповідальної ділянки роботи, – звісно, це я вважаю добрим.
– Ви говорите тільки про Миколаївську область?
– Я на загал говорю. Я ж теж із часом зростаю, більше умію, більше знаю, більше розумію. Цілі можуть змінюватися залежно від того, де ти зараз перебуваєш.
До кінця війни таких планів немає точно. А далі – будемо дивитись.
“ЧАСТИНА БІЗНЕСУ ВТЕКЛА. ЧАСТИНА – ВІДДАЛА ОСТАННЄ”
– Ви пам’ятаєте, як місцевий бізнес допомагав у перші дні протистояння з Росією? Хто включався і що це була за діяльність? Це було волонтерство?
– Важко відповісти однозначно. Частина бізнесу схопила все і побігла. Частина бізнесу все, що було, віддала на ЗСУ і залишилась. Частина бізнесу віддала навіть чуже. Було по-різному. Ті, хто точно допомагав, – виробники залізобетону та металевих конструкцій, які були залучені до облаштування блокпостів та зварювання їжаків. Вони залишилися і працювали, от ці дві категорії. Плюс деякі автосалони, скажімо так.
– Ремонтували автомобілі?
– Автомир, наприклад, і машини віддав, і ремонтував військові автівки весь цей час.
– Ви розповідали, як компанія “Нібулон” блокувала баржами Дніпро, щоб росіяни не могли пройти. Завод “Океан” підключався і допомагав дуже. А потім – росіяни ракетами вбили власника Нібулона Вадатурського, завод “Океан” піддавався нищівним обстрілам. Це прицільна атака на тих, хто допомагає боротися?
– Ні. Росіяни в принципі атакували весь бізнес. Вони знищили – не працюють – 12 найбільших підприємств області в аграрному секторі. Це перше.
Друге – Вадатурський не від самого початку, а трохи пізніше блокував баржами вхід і йшов назустріч. А керівник заводу “Океан” – обласний депутат від ОПЗЖ. І він з першого дня допомагає. Ходить і каже: ну, я розумію, що в мене така партія, та я ж не винен. В нього є проблеми, але він мовчки продовжує працювати на захист області.
– Постраждали 12 аграрних компаній. А загалом, по різних секторах – оцінювали?
– Це неможливо. На зараз маємо більше як 13 500 об’єктів, які пошкоджені чи знищені. В деякі прилітало по кілька разів. Поки не можемо порахувати їх збитки. У нас є статистика загалом, там кримінальні провадження реєструються.
– Якої шкоди економіці області завдала війна?
– Так само. Це ж складається з багатьох складових: матеріальні ризики, інфраструктурні, часові – втрати ринків. Є ризики, які ще можуть бути. Є ризики бізнесові, страхові. Це все докупи скласти – має робити інститут, а не я. Це дуже кропітка робота.
– Наскільки впали за час війни податкові надходження і надходження від бізнесу?
– Не хочу розкривати. Значно зменшились. Щодо виробництва – уп’ятеро у Миколаєві. Це можна судити зі споживання електроенергії юридичними особами.
– Миколаїв часто називали містом корабелів. Але ми зрозуміли, коли готувалися до поїздки: тут і кораблебудування, і агропідприємства, консервувальні підприємства. Чи дійсно війна змінила економічне тло Миколаєва, і яким він може бути після війни?
– У нас більше аграрний регіон. Решту ті ж росіяни з часів незалежності знищили економічним шляхом, викупали-руйнували. Тому зараз у нас є не модернізовані заводи, не конкурентоздатні на світовому ринку. Тобто є інститути, є проєктанти, великі підприємства, які працюють і на Голландію, і на європейський ринок. Але заводи майже знищені.
Тому до війни більше був акцент на аграрну частину, хоча це зона ризикованого землеробства. Плюс є Чорне море, трохи туризму, багато IT. Якщо брати рейтинг регіонів щодо промислових потужностей, то ми там десь дуже внизу.
“ФСБ НАМАГАЛАСЬ ШАНТАЖУВАТИ ВОДОЮ ДЛЯ ПЕРЕГОВОРІВ”
– “Пункти незламності” – ви казали, на Миколаївщині їх запустили 28.
– Це на позапозавчора (інтерв’ю записувалось 30 листопада. – Ред.). Зараз їх більш як 90. Можемо дотягнути до 300. Але відкриваємо поступово, щоб вони були забезпечені всім необхідним. Найбільша проблема – “старлінки” в такій кількості. Плюс доукомплектовуємо дизельними генераторами. Бо пункт незламності – це коли все є: чай-кава, генератор, зв’язок, тепло.
Є безліч точок, які ми готуємо, де є тепло, їжа й дизельний генератор, але немає інтернету. Тепло забезпечують буржуйки, є запас води і спальних місць, але немає генераторів. Вони всі зараз різні. Поступово забезпечуємо, додаємо їх до системи.
– Коли ви дізнались про облаштування пунктів? Наскільки пам’ятаю, Зеленський про це оголосив десь 25 листопада, – чи були контакти до публічного оголошення?
– За день. Це рішення президента, дуже швидкі. Організувались, команда – виконувати. Хоча це було логічно, тож ми готувалися з генераторами, з окремими запчастинами.
– Тобто ви завчасно готувались?
– Ми завчасно готувались до блекауту. Пункти незламності – це концепція ОП.
– Яка кількість від необхідної вже розгорнута?
– Половина точно. І ми далі працюємо. До нас долучився і бізнес, і ОТГ. Українці об’єднані як ніколи. Кожне кафе, кожне місце, де є опалення чи генератор, безумовно, перетвориться – якщо довго не буде світла – на пункт незламності.
У нас немає такого: це мій генератор, не підходь до нього.
– Ми розмовляли з місцевими підприємцями. Їм важко працювати в умовах, коли є проблеми з водопостачанням. І немає питної води. Коли це можна вирішити?
– Це закрита тема, вона зашкодить у публічному просторі. Якщо про це дізнаватимуться росіяни, вони продовжать обстріли нашої критичної інфраструктури.
Росіяни не хочуть, щоб у нас була вода. Вони навмисно підірвали трубопровід. Там було залучене навіть ФСБ, яке казало: це (наявність води. – Ред.) буде переговорною позицією. Ніхто з ними переговори не вів, і вони підірвали. Вони хотіли шантажувати місто водою чи мати цей козир для переговорів. Але ми над цим працюємо.
