Представник прес-служби ГУР Міноборони України Андрій Юсов розповів УНІАН, як дипломати відрізняють, хто перед ними: Путін чи його двійник, яка ймовірність, що Путіна ліквідують та коли це може статися.
Давайте почнемо зі спроби анексії Путіним наших українських територій. Що саме вам відомо? Вам, як розвідці, має бути відомо більше, ніж політикам чи громадським діячам, хто чи що підштовхнуло Путіна до такого рішення? Які небезпеки це рішення приховує для нас і чи є взагалі кінцева мета у цієї фальсифікації?
Підштовхнули паніка, безвихідь і успіхи ЗСУ. Путін зараз на весь світ програє війну. Він переходить до ядерного шантажу, до політичного шантажу. Намагається повторити історію з анексією Криму. Не вийде. Світ на шантаж не погоджується, Україна шантаж відкидає. Безумовно, будь-які спроби анексії чи будь-які спроби референдумів – це абсолютна фікція.
Заявка на вступ до НАТО
Тобто заявка України на вступ до НАТО і миттєва реакція перших осіб НАТО з підтримкою такої ідеї – це гучна відповідь Заходу на спроби цієї анексії? Що ще наші західні партнери готують для приборкання Кремля?
Головне, власне, це швидка реакція стосовно заявки України по вступу в НАТО за прискореною процедурою, що відрізняє цю заявку від подій 2008 року, коли Україна вже так само зверталася щодо вступу, але через ПДЧ.
Зараз ми говоримо про прискорену процедуру. З одного боку швидка оперативна реакція, а з іншого – швидка реакція стосовно посилення санкційної політики, посилення економічної, фінансової допомоги Україні. І головне – посилення оборонної допомоги Україні. Це відповідь цивілізованого світу на російську агресію та ескалацію.
Спроба анексії – це ніщо інше, як чергова ескалація Путіна щодо України і підняття ставок. І вільний світ, і Україна на цей шантаж не реагують інакше, як посиленням спротиву окупації.
Але ж ми розуміємо що публічні виступи та коментарі НАТО щодо заявки за прискореною процедурою та обіцянка нових санкцій – це лише верхівка айсбергу. Чи є зараз канали неформального спілкування і тиску, в першу чергу, на кремлівську верхівку, і які країни це роблять?
Сьогодні окремі представники кремлівської верхівки самі знаходяться в пошуку таких каналів та комунікацій для того, щоб убезпечити себе, свої статки, відмежуватись від божевільного диктатора. Але, безумовно, неформальні канали теж існують. Публічна політика – це дуже важлива складова, але окрім неї існують ще й залаштунки. Україна використовує всі інструменти: і публічні, і не публічні, і закриті, і відкриті. Проте те, що озвучується Україною стосовно неприпустимості переговорів з позиції шантажу чи спроб анексії нових територій – це факт. Публічна позиція наших партнерів цьому відповідає.
Фінал Путіна
А ті перші зрадники Путіна, про яких ви говорите, які самі шукають неформальних перемовин із Заходом, наскільки це високе коло і чи є серед них ті, які можуть очолити, наприклад, палацовий переворот проти нього?
Ми не будемо говорити гіпотезами, і тим більше не будемо називати прізвища, тому що ті прізвища ще можуть знадобитися зрештою для майбутнього самої Росії. Тому нехай вони поки що будуть утаємничені. Проте, можна констатувати, що серед військово-політичного керівництва, особливо серед бізнес-еліти сьогоднішньої путінської Росії, далеко не всі в захваті від тієї каші, яку заварив “колективний Путін” і справді схиблений диктатор. Далеко не всі поділяють історичні позиції Медвєдева, Патрушева й інших. З кожним новим рівнем такої ескалації, з кожною новою хвилею мобілізації, з кожним новим відсотком падіння рейтингу Путіна, або, безумовно, новими успіхами Збройних Сил України по звільненню окупованих територій, ця партія миру в середині Росії, безумовно буде посилюватися.
Якщо ми говоримо про фінал Путіна, то він вже визначений. Тут мова йде власне не про майбутнє Путіна. Це фіаско. Буде це політичне фіаско, чи воно буде у вигляді міжнародного трибуналу, палацового перевороту чи суду Лінча на вулиці – це вже інша історія. Але фінал – це фіаско.
А от питання майбутнього Росії поки що залишається відкритим. Чи вона зможе очиститись від диктатури і переформатуватися, відійшовши від всіх окупованих територій і спробувати якось відкатати назад. Чи вона розпадеться і поневолені народи колоніальної імперії отримають можливість створення незалежних держав. Чи можливі інші сценарії – тут вже питання.
Поки що оцінювати ймовірність якихось конкретних сценаріїв ще зарано?
Ми можемо говорити про те, що декілька сценаріїв наразі можуть бути актуальними одночасно.
Говорити про них зараз можна чи ще ні?
Те, що ми бачимо акції протесту, в першу чергу, по мобілізації, не в столичному регіоні, а в національних республіках – це дуже сильний симптом. Весь світ побачив, що Кавказ, зокрема, Дагестан – це не просто люди, які терплять.
Але ж для того, що революція перемогла, ця революція має бути у столиці. До бунту регіонів ще далеко?
Я думаю, що термін “революція” станом на сьогодні до Росії малопридатний. Революція передбачає певні цінності і певну ідеологічну групу. Українські революції, Майдани – це завжди боротьба за цінності. Це боротьба за європейський, цивілізаційний вибір.
В Росії можливий й бунт. Це їхнє право і вони можуть його реалізувати, принаймні, станом на зараз все саме так виглядає.
Мобілізація в Росії
Мобілізацією Путін відкрив для себе той самий “ящик Пандори”, який и призведе до його краху. До речі, співпало те, що з її початком ряд західних видань почали аналізувати й перебирати ймовірних наступників Путіна. Це співпадіння чи ні? Politico, наприклад, оприлюднило список з 12 імен. Вже йде підбір кандидатури чи це просто свідоцтво того, що йде внутрішньовидова війна, різня така собі за можливу посаду?
Насамперед це свідчення того, що світ бачить, що Путін слабкий. Навіть, можливо не фізично. Ми ж знаємо, що існують питання чи живий він, чи ні, бачимо ми його чи двійників. Але сам образ сильного лідера, сильного диктатора, який може впливати на глобальні світові процеси, який колись очолював рейтинги впливу, цього образу вже немає.
Звісно світ дозволяє кепкувати, жартувати над слабким Путіним, починати шукати якісь альтернативи. Далі буде, безумовно. Цю слабкість бачать певні еліти всередині країни і така внутрішня боротьба вже триває.
Ви назвали прізвище Патрушева. Це сьогодні дуже впливовий в сучасному російському режимі діяч.
Двійники Путіна
Якщо ви вже кинули цей пас про “живий – не живий Путін”, “двійник – не двійник”, я цим скористаюся, всі люблять кулуарщину. Ваш керівник, пан Буданов, неодноразово в своїх інтерв‘ю давав натяки, а чи живий Путін? Це читалося між рядками. Я чув від нього такі фрази: “Ну, послухайте, ми не знаємо, хто насправді та людина, яка сходила з трапу цього літака”. Дехто з дипломатів мені говорив: “Ми знаємо, хто коли виступає, ми вже понумерували цих двійників. Ми знаємо, коли вони виступають, а коли виступає Путін”. Так от, Путін реальний, той В.В.П. номер один, він часто з’являється в ефірі чи ні? І хто підписував оті фількіни грамоти про анексію?
Це дуже цікаво і багато непрямих ознак дійсно є, але нас з вами це має хвилювати найменше. Коли на якомусь міжнародному саміті всі президенти змушують, щоб Путін на них чекав, це може свідчити про те, що вони щось знають і таким чином демонструють ставлення до конкретної фігури, яка стоїть на сцені. Можливо вони мають на увазі те, що це не та людина.
Для нас це не ключове питання. Це може бути Путін, може бути “колективний Кремль”, а може бути голограма.
Є ймовірність, що це “колективний Путін”?
Є ймовірність, що тієї людини, яку ми звикли вважати Путіним, ми останнім часом не бачимо. Це окремий цікавий предмет досліджень і розробок. Дуже важливо розуміти, що Путін зараз – це збірний образ, це режим, це певна колективна система. І все більше в цій колективній системі важить не сам диктатор, чи той, хто б не видавав себе за нього, а, власне, певне коло, яке стоїть за ним. Коло, яке помиляється. Це коло – це переважно старі номенклатурники, силовики, службісти. Це минуле й позаминуле покоління, люди, які тужать за Радянським Союзом, за методами Радянського Союзу. Люди, які не розуміють методів сучасного світу, сучасної епохи й загнали себе в конспірологію й живуть в паралельному світі.
Те, що ми побачили, той хейт-спіч про Захід, про сатаністів, про що завгодно – це проблема для цивілізованого світу. А Росія вже стала такою проблемою.
Пам’ятаєте, гуляв такий дуже популярний мем про те, як керувати світом, не привертаючи уваги санітарів? Це правило “колективний Путін” и сучасна Росія порушили. Вони почали привертати увагу санітарів. Безумовно, людство і цивілізований світ для того, щоб рухатися вперед, мають навести лад в цьому дурдомі. Режим Путіна приречений, а майбутнє Росії, як ми згадували, має декілька сценаріїв.
За будь-яким з цих сценаріїв Україна відновлює суверенітет над всією територією і отримує перемогу над путінської Росією і відповідно, рашисти отримують поразку. І головне – покарання і відплата за кожен злочин обов’язково буде.
Кремлівський карлик ще живий?
Побачимо на суді. Я думаю, що коли буде міжнародний суд, будуть проведені усі експертизи та аналізи.
Підрив “Північних потоків”
Зробимо тест ДНК. Хочу з вами обсудити підрив “Північних потоків”. Однією з найбільш серйозних версій виглядає те, що одним з головних вигодоотримувачів від цих підривів є Росія. Ви можете підтвердити таку версію?
Ми можемо констатувати, що підрив “Північних потоків” – це сценарій, який озвучувався и прогнозувався, як метод ведення глобальної війни ще декілька років тому. Це те, про що попереджала й Україна.
Чому це вигідно це вже зрозуміло. Це енергетичний шантаж і України, і Європи. Диверсії на кшталт підривів “Північних потоків” можуть повторитися на інших об’єктах Європи і України?
Коли ми говоримо про сучасну Росію і про путінський режим, то це люди, які вже втілюють в життя не лише диверсії на газогонах, а здійснюють прямий ядерний тероризм. Ми зараз не про ядерну зброю говоримо.
Про наші електростанції, так?
Так. Про Запорізьку атомну електростанцію. Це прямий ядерний терор. Це те, що вже робиться і втілюється в життя рашистами. Тому, безумовно, інші акти енергетичного тероризму: і удари по українській інфраструктурі, і диверсії за межами України – це, нажаль, можливі сценарії і Європа має це зрозуміти.
Чи є зараз загроза для газотранспортної системи України?
Ми зараз говоримо про безчесну повномасштабну війну. І, безумовно, з боку рашистів є загроза всій інфраструктурі, всім об’єктам критичної інфраструктури.
