Українські військові відновили контроль над кількома населеними пунктами на півночі Донеччини, вибивши звідти рашистів.
Український прапор знову замайорів на селищем Богородичне, що розташоване за лічені кілометри від Святогірська. По собі рашиські варвари залишили тут суцільну руїну і силу-силену смертельних вибухових пасток. Пережили окупацію у Богородичному… двоє людей, йдеться в ТСН.
«Три місяці тут було пекло, вони нічого не залишили! Вони зруйнували все, що тільки можна», – кажуть військові.
До рашиського вторгнення тут були невеличка, затишна школа та красивий монастир. Місцеву школу варвари перетворили на смітник – вогневу позицію та куток розпусти одночасно. Складові щоденного побуту окупантів: набої, їжа, матраци, порнографічні журнали та ікона над тим всім. Водночас несамовита набожність не завадила русні розбомбити церкву.
Вперше авіаційні російські бомби прилетіли на територію монастиря ще на самім початку широкомасштабного рашиського вторгнення. Власне, тоді і впав перший купол тутешньої церкви. У самій релігійній споруді, просто за вівтарем, високодуховні носії влаштували вбиральню, а у підвалі харчувалися, спали й зберігали боєкомплект. «Тут на іконах шкарпетки сушили. Там позалишали гранати, БК – так тікали, коли побачили наших захисників», – показують військові.
Саморобний календар вандалів, закарбував “визначні” етапи перебування рашистів у Богородичному. «Рахували дні. Депресія – болить голова, на 26-й день. 27-28-ий – запій. Там – 32, поставили брагу», – показують написи росіян військові.
Третє вересня рашисти позначили у календарі, як початок підготовки до наступу. Та календар збрехав, у перші дні вересня чужинцям довелося тікати з позицій навколо церкви.
Окупанти облаштували одразу кілька вогневих позицій, залишено дуже багато тубусів від ручних протитанкових гранатометів, є і так званий равлик – від автоматичного гранатомета. Тобто стріляли просто з території святині – “скрєпної”, як вони кажуть. Але наші військові дуже вправно відпрацювали і під час контрнаступу вибили звідси окупантів.
На площі у 240 гектарів, у Богородичному, до рашиської навали мешкало, майже, вісім сотень людей. «В селі залишилося два мешканці. Це чоловік зі своєю мамою», – кажуть військові.
Миколі майже 70, а старенька жінка, що нічого не чує – його 92-річна мати, вони єдині хто залишився. Інші мешканці села або виїхали у східному напрямку, або були вбиті окупантами без жодних причин. «Бабушку чужу вбили тоже! А мужика треба шукати біля монастиря, там десь треп ще. На тій вулиці труп лежить. Стріляли, там і хату, все розбомбили спеціально», – розповідає чоловік.
Так само навмисне, твердить чоловік, рашиські виродки розстріляли з гранатомета його брата та невістку у їхньому власному будинку. «Любу там найшов, там брата найшов. А вони з кухні тікали і руки повідривало. Поховав власними руками», – каже чоловік.
Скільки саме українців рашисти вбили у Богородичному, вочевидь, стане зрозуміло лише згодом, коли вдасться розібрати усі завали. «Тіла загиблих можна зустріти по всьому селу. Наші хлопці зараз займаються цим питанням – збирають дані за них», – каже пресофіцер підрозділу десантно-штурмових військ ЗСУ Валерія.
Та шукати тіла загиблих поміж суцільної руїни- також смертельно небезпечно. Час до часу над Богородичним здіймається чорний дим та лунають потужні вибухи. То теж – звільнення селища од ворожих смертоносних пасток. «В будинках також позалишали пастки, аби наші хлопці і мирні жителі, які будуть сюди повертатись – вона також підривались», – кажуть у війську.
Скільки триватиме розмінування Богородичного та території навколо села й коли саме сюди безпечно буде повертатися цивільним, наразі прогнозувати, зізнаються військові, дуже складно.
