Яка зараз ситуація на Миколаївщині, що відбувається в Снігурівці, чи варто миколаївцям очікувати більш якісної води в найближчій перспективі і як змінилися настрої в окупантів на сусідній Херсонщині – в інтерв’ю РБК-Україна розповів голова ОВА Віталій Кім.
Миколаївщина як прифронтовий регіон вже півроку знаходиться під постійними обстрілами артилерією і ракетами. Значна частина людей була змушена поїхати з області. А ті, хто залишився, в умовах постійних повітряних тривог працюють, волонтерять і приймають до себе переселенців з окупованих міст і сіл.
Громади області, які найчастіше потерпають від ворожого вогню, відділяють від позицій окупантів лише десятки кілометрів. Після початку контрнаступальних дій наших Збройних сил на півдні у миколаївців з’явилася надія, що вже скоро в їхньому регіоні стане безпечніше.
– Як зараз змінилась ситуація на Миколаївщині, особливо враховуючи те, що наші війська зараз проводять певні контрнаступальні дії, чи погіршилася ситуація з безпекою у Миколаєві та області?
– Так важко сказати. В останні дві ночі (інтерв’ю записано 1 вересня, – ред.) було тихо в Миколаївській області, не обстрілювали приватний сектор уночі, а два дні потому вдень навпаки ударили по центру міста та були жертви. Мінливо, день від дня відрізняється. Що стосується безпекової ситуації загалом, дуже активна зараз фаза, тому, мабуть, треба сказати, що, на загал активні бойові дії.
– Нещодавно віце-прем’єр-міністерка Ірина Верещук говорила про те, що, можливо, відбудеться евакуація в декількох регіонах України, в тому числі на Миколаївщині. Це було пов’язано, можливо, з подіями на Запорізькій АЕС, або з контрнаступальними діями на херсонському напрямку. Чи бачите ви зараз можливість для евакуації, чи є вона і чи вона потрібна?
– Це планові заходи, по евакуації у разі катастрофи на Запорізькій АЕС – це не стосується цього. Основне питання було по евакуації маломобільних верств населення та дітей, і це стосується переселенців. У нас ці плани були реалізовані і прораховані. Ми евакуювали всіх, хто мав бажання це зробити добровільно. Питання стояло, в тому числі, щодо примусового переселення, але це рішення приймається вище, його поки що немає. Ми просто опрацьовували, що ми можемо це виконувати.
Потім питання обговорювалося стосовно можливої евакуації із звільнених територій, які потенційно будуть звільнені. Це планова робота, ми це пропрацювали, на зараз ці плани зрозумілі, засоби – теж.
– Реалізувати зараз ці плани потреби немає?
– Ні. У нас є автобуси, маршрути, люди закріплені за кожною ОТГ, які вивозять, в тому числі, з “нуля” та з першої лінії за будь-якої заявки. У нас це працює на поточному рівні, але ми відпрацьовували, якщо буде збільшення як за деокупації території.
– А ви радите людям, як на Херсонщині, запастися провізією водою, тим, хто живе біля лінії зіткнення?
– Найкраще – це взагалі виїхати будь-куди звідти. А якщо немає можливості – я про тимчасово окуповані території – треба запастись водою та їжею, щоб протриматися, доки ЗСУ звільнять території.
– Що стосується Снігурівки, ви можете зараз розказати, яка там ситуація, бо дуже мало даних. Чи планують там зараз окупанти проводити свій “референдум”, яка гуманітарна ситуація?
– Гуманітарна ситуація там задовільна. Там лишилося приблизно 2 тисячі людей.
– Який віковий контингент?
– Різний, більше людей похилого віку. Не хочуть виїжджати і щось змінювати. Окупанти завжди хочуть провести “референдум” і скрізь. Але вони не раз уже переносять через те, що це неможливо, люди не хочуть брати участь у ньому. Давайте так – біля 8-10% сказали, що вони прийдуть. Це ще невідомо, що вони скажуть.
То це з 2 тисяч 160 людей прийде і “референдум” проведуть, але виглядатиме не дуже. А підвоз до Снігурівки “тітушок”, або як їх там називають, теж небезпечно. Ніхто не хоче їхати до Снігурівки для масовки. У них із цим є певні проблеми.
– А що у них за планами? Вони постійно міняють – то хочуть приєднати Снігурівку до Херсонської області, то одразу до Росії, до Криму.
– Я не реагую на їхні плани, вони не мають нічого спільного з реальністю.
– Нещодавно росіяни вдарили по Інгульському мосту у Миколаєві, на щастя, вони не влучили, як ви про це заявляли нещодавно на телемарафоні. Така ситуація не вперше, вони намагалися колись до нього дістати. Як ви вважаєте, це ракетний терор чи це одна з їхніх цілей?
– Я впевнений, що це одна із планових цілей по Миколаєву. Вони стріляли раніше три дні по Варварівському мосту – теж без успіху. По Інгульському – це була одна з групових цілей, яку вони намагалися уразити. Тому я вважаю, що це терор, тому що вони хотіли залякати населення і, скажімо так, у складі своєї інформаційній політики чи війни намагалися це продавати у себе в Росії.
– Щодо контрнаступу, ми розуміємо, що цю інформацію наразі не можна розголошувати, але є запитання від людей, скільки це все приблизно має продовжуватись? Бо у багатьох можуть бути ілюзії, що два-три дні і ми все звільняємо. Ви спілкуєтесь з військовими, я розумію, що ви все не можете розповідати, але які у вас прогнози – місяць, два, три, скільки це буде продовжуватись?
– Це питання, яке ви задаєте, пов’язане з тим, що всі – абсолютно всі, і я чи не перший – хочемо звільнити наші території України. І тому увага прикута до цього питання. Але рішення, яке приймає вище керівництво щодо дій – воно щодня може змінюватись, залежно від оперативної ситуації на фронті. Тому про це казати чи планувати немає ніякого сенсу.
Може бути “wow-ефект”, може бути трохи довше, це стосується і людей. Ми ж не окупанти російські, які не рахують в передньому окопі “ордлошників” своїх. У нас кожна людина – це людина, яку ми дуже не хочемо втратити. Тому ці плани та прогнози змінюються щодня, це відповідальність Генштабу, тому я не можу і не буду про це казати.
– Є лише приблизна інформація щодо атак ЗСУ на напрямку Херсонщини, а на напрямку Миколаївщини майже ніякої інформації немає. Там теж є інтенсивність бойових дій? Нещодавно була інформація про те, що окупанти намагалися захопити село Благодатне, як там зараз ситуація?
– Бої йдуть по всій лінії фронту, скажімо так. Інтенсивність різна та змінюється. Збройні сили України щодня руйнують логістику та складські приміщення, командні пункти та послаблюють, знекровлюють ворога. Тому інтенсивність боїв зросла.
– На Миколаївщині також?
-Так.
– Ви неодноразово говорили, що підтримуєте зв’язок із Херсоном, з областю, з партизанським рухом тощо. Можете розповісти, які настрої на херсонському напрямку? Відомо, що гауляйтери, які там були, вони пороз’їжджалися, забрали сім’ї. А які настрої серед окупантів?
– Серед окупантів настрої: “Все пропало, нас кинули”. Ніхто не хоче вмирати, всі хочуть бігти, але їх зупиняє наказ чи щось. Тому настрої у них відповідні оперативній ситуації, яка зараз є на фронті.
– Бояться і біжать.
– Звісно, після Бучі, після Ірпеня, після всього того, що вони наробили, звісно, вони бояться, що треба відповідати за свої дії.
– У вас не складається відчуття, що інтенсивність наступальних або будь-яких дій окупантів наразі знижується, як і їхні настрої. Тоді як наші дії, навпаки, нарощуються по масштабам, в Україні – і серед влади, і у сфері дипломатії, і у народу – взагалі більше немає думки, що ми щось можемо вирішити дипломатичним шляхом, а єдина дипломатія – це наше поле бою? Як ви бачите ці тенденції?
– Єдиними вдалим випадком переговорів з окупантами – це був наш прикордонник на острові Зміїний, який вів переговори з російським військовим кораблем. Моя думка – що лише коли не буде іншого виходу у Російської Федерації, вона погодиться на наші умови. Я так думаю. Але зараз йдуть бойові дії, і на полі бою вирішується переговорна позиція.
– Ну і з приводу інтенсивності бойових дій росіян, вам не здається, що вони знизили темпи, а остання більш-менш важлива “перемога”, якою вони дуже пишалися, це було захоплення Лисичанську?
– Експерти кажуть, що вони виснажуються, але у них досить великий ресурс – як людський, так і зброї. І загалом, успіхи та зміни ситуації на фронті – це завдяки вправності наших Збройних сил та нашого командування. Росіяни дуже інертні. Я б так не казав, що вони щось зменшують, чи у них чогось не вистачає. Я кажу, що наші Збройні сили просто кращі.
– Це точно. Три тижні тому ви ввели затяжну комендантську годину, ви розповіли про певні проміжні результати, але про остаточні результати обіцяли розповісти разом із правоохоронцями. Наразі можете розказати висновки і чи задоволені ви результатом затяжної комендантської години?
– Так, я казав, що після того, як оприлюднять правоохоронці дані, я зможу прокоментувати. Вони ще це тримають, скажімо так. Загалом, я задоволений результатом, тому що завдяки цій роботі й зараз проводяться певні дії, які допомагають розкривати тих чи інших зрадників. Процес йде на базі того, що було опрацьовано в ході тієї комендантської години.
– Можете привідкрити завісу – серед тих, хто був спійманий, було більше агентів РФ чи місцевих жителів?
– Більше було місцевих жителів, зараз більше 20 людей знаходяться під вартою – те, що я можу сказати. Багато йде слідчих дій.
– Це були більше “любителі Росії” чи “ті, хто заблукав”?
– Все по-різному, я вам так скажу. Дуже індивідуально, це не масове явище у нас в Миколаєві, кожний випадок індивідуальний.
– Нещодавно в Мінінфраструктури заявили, що, на жаль, миколаївські порти не можуть бути включені до “зернового коридору”. Чи вважаєте ви це рішення виправданим і що треба зробити – мабуть, крім звільнення Херсонщини, нічого – але все ж таки чи є якісь виходи, щоби включити миколаївські порти до зернового коридору?
– На жаль, я вважаю, що це рішення правильне через безпекову складову. У нас дуже близько проходять бойові дії та забезпечити безпеку суднам, в тому числі міжнародним, дуже важко в таких умовах. Гадаю, що це питання можна поновити трохи пізніше.
– Щодо збору врожаю на Миколаївщині, чи можна вже говорити про проміжні підсумки?
– Понад 80% зібрали, там, де могли, навіть у “сірій зоні” комбайни збирали. Жертв немає, були поранені, декілька комбайнів та тракторів таки підірвали, але загалом ситуацією задоволений. Усі зібрали урожай і перевезли на свої склади трохи далі від лінії.
– Чи налагодили ви це питання? За скільки тижнів ви змогли налагодити питання з вивозом? Бо раніше ви казали, що були певні проблеми і з дотриманням теплового режиму?
– Ми цю ситуацію вирішили, скажімо так, в ручному режимі по цих фурах, які забирали врожай. Наразі ситуація вирівнялася, кількість фур зменшилася, пік пройшов. Очікуємо восени наступної хвилі. Але зараз ми забезпечили виїзд усіх вантажівок з області.
– І бюджет отримав кошти?
– Не знаю, як бюджет отримав кошти, не всі фермери продають зерно, бо ціна замала і вони чекають. Зараз, коли відкрилися коридори, ціна почала вирівнюватись по Дунаю. Зараз буде збільшення і люди думатимуть, продавати чи ні.
– Питання щодо води у Миколаєві залишається болючим для місцевих жителів. Раніше обіцяли змішувати технічну воду з водою зі свердловин, але нещодавно ви заявили про те, що при пуску тепла через солону воду неминучі пориви. Тобто можна говорити про те, що коли ви запустите тепло, вода все одно залишатиметься технічною, тож коли буде реалізовуватись програма?
– Комплексно це питання зараз на експертизі у наших міжнародних партнерів, ми консультуємось. На жаль, той дебет води, на який ми розраховували за старими даними, які у нас були – він не підтвердився, води вдвічі менше, її немає, з якістю також є проблеми. Тому, щоб зрівняти воду, підмішувати можливості немає. І на зараз поривів в 3-5 разів більше, ніж при воді, яка менш солона.
Це питання складне, найшвидше рішення – деокупація Херсонської області та відновлення водогону з Дніпра. Але це питання лежить у технічній площині. Якщо йти системою зворотних осмосів і забору солоної води, там є додаткові витрати. Осмос половину води скидає відфільтрованої. Тобто кількість води треба збільшити вдвічі, ніж те, що Миколаїв використовує.
У Миколаєві залишається проблема з якістю води (фото: GettyImages)
Окрім того, є втрати на самій мережі. Фільтри, які використовуються, це розхідники, ми їх викидаємо, їх треба міняти. Тобто зросте ціна за воду до такого рівня, що люди можуть сказати: “Не треба нам такої питної води”. Це питання важке та комплексне, ми з ним працюємо.
– Миколаївцям вистачає питної води?
– Власного видобутку води у нас більше, ніж потребує місто.
– У мережах скаржаться, що і вода подорожчала, і люди змушені простоювати черги. Може, проблеми з логістикою?
– Може, проблеми з логістикою. Але є таке, що люди просто чекають, приходять заздалегідь і чекають. Кожен має свої плани, маєте розуміти. Тому логістика працює, ми розвозимо воду, черги зменшились. Але буває всяке. Якщо одна людина простояла в черзі – це не проблема всього міста.
– Коли закінчиться війна, що ви плануєте відновлювати в першу чергу?
– В першу чергу після закінчення війни я планую відновлювати все.
– Все одно буде щось першим. Чи це будуть дороги, чи це будуть житлові будинки?
– Це буде за різними напрямками, по всіх 17 кластерах розпочнуться роботи. Не можна відновлювати школи та не чіпати лікарні. Так? Не можна відновлювати будинки і не чіпати школи. Доведеться робити все одно все за пріоритетністю.
– Підрахунок ведеться, він можливий взагалі? Скільки знадобиться коштів?
– Є підрахунок, але я вам поки казати його не можу. Цей підрахунок поки що ми не висвітлюємо.
– Вже пройшло понад півроку війни. Наскільки ви самі змінились, як ви самі почали дивитись на цю війну? Бо спочатку всі були впевнені, або хотіли бути впевнені, що це ненадовго. Наразі ми всі розуміємо, що це війна на виснаження. Як ви себе зараз почуваєте і чи помітили ви зміни настроїв у самих миколаївців? Ще нещодавно мер Олександр Сєнкевич казав, що жителі міста не були проросійськими, але ностальгували за СРСР.
– Я спокійно ставлюся до цієї війни. Скажімо так, це моя робота, а я свою роботу люблю завжди, якою б вона не була. Що стосується мешканців міста, я думаю, що абсолютна більшість людей зараз ненавидить росіян через те, що довелося всім миколаївцям пережити. Півроку під обстрілами – люди виживають, неможливо жити спокійно. Я був у Києві, я бачив, як люди живуть, коли більш-менш спокійно. Але у нас прифронтове місто, люди щодня на стресі, треба розуміти, що ми всі тут недолюблюємо росіян.
-А СРСР?
