Росія вивозить з окупованих районів України не лише пшеницю, а й соняшник. В 2021 році обидві країни були серед світових лідерів з експорту соняшникової олії, але тепер з українського насіння роблять олію в Росії.
Хто і як вивозить один із символів українського сільського господарства – розбиралася ВВС.
У середині липня в окупованому Мелітополі відбулася зустріч представників поставлених Росією чиновників із місцевими фермерами.
Перед сільгоспвиробниками виступив Андрій Сігута, який зараз називає себе “головою військово-цивільної адміністрації Мелітопольського району”, а до початку війни працював депутатом Мелітопольської райради від проросійської “Опозиційної платформи – За життя”. Українська прокуратура звинувачує його у держзраді та колабораціонізмі.
“Ми створили “Державну зернову компанію”, яка запровадила індикативні ціни на поки що зернову, а надалі (Ред. – запровадить) і на олійну (продукцію)”, – з побоюванням дивлячись на фермерів, розповідав Сігута.
Яка ж держава створила цілу “зернову компанію”, що встановлює рекомендаційні ціни, він не уточнив: в українському реєстрі такої юрособи немає, Росія окупувала південні райони України де-факто, але не де-юре (до речі, в Україні є своя продовольчо-зернова корпорація, утім, це зовсім інша компанія).
Відео з виступом “голови військово-цивільної адміністрації” опублікували у місцевому проросійському пабліку, реакції фермерів там немає: їх показують лише на кілька секунд, у кадрі вони напружено і стомлено дивляться на Сігуту. Позаду нього на сцені стоять два головні символи українського сільського господарства, якими країна відома у всьому світі: сніп пшениці та букет із соняшників.
Починаючи з весни, українська влада звинувачує Росію у вивезенні зерна з окупованих територій, називаючи ці дії мародерством. Зерно з південних областей України переправляють до анексованого Криму, звідки як мінімум частина врожаю вивозиться до Сирії та Туреччини.
Проте, як з’ясувала ВВС, Росія вивозить з України не лише зерно, а й соняшник. До війни дві країни були головними суперниками у неформальній боротьбі за лідерство у світовому експорті олії. Так, у 2021 році Україна продала за кордон 5,1 млн. тонн олії (85% від обсягу виробленого), тоді як Росія – 3,1 млн. тонн.
Тепер з українського насіння роблять олію в Росії.
Звідки везуть український соняшник
“Насіння. Чернігівка (Запорізька область). Ростов-на-Дону. Возити багато”, – так звучить оголошення у закритому вотсап-чаті на 500 учасників, де розміщують замовлення на вивезення різноманітних сільськогосподарських культур з окупованої частини України до Росії.
Це оголошення опублікували 18 липня. Того самого дня у тому ж чаті шукали охочих везти насіння із села Бунчуківка самопроголошеної ЛНР до Білгородської області Росії. “Супровід транспорту забезпечуємо. Боїв та прильотів немає, спокійно. Скрізь російські блокпости. Машини скрізь зеленою”, – уточнювалося у ньому (скріни ВВС надав один із учасників чату).
Контактний телефон, зазначений в оголошенні, належить кримському підприємцю, який спеціалізується на перевезеннях вантажів. Серед членів чату є власники російських і українських номерів. ВВС перевірила близько десятка номерів у різних публічних сервісах, у тому числі у GetContact, який показує, як телефон людини записаний у списку контактів інших осіб. Судячи з них, у чаті перебувають або водії вантажівок та зерновозів, або власники невеликого бізнесу, пов’язаного з перевезеннями.
Оголошення у чаті грайливо супроводжуються емодзі – соняшником чи прапорами Росії та України. Вранці адміністратори публікують привітання: “Доброго дня, учасники зернового руху”.
Перевізників для вивезення українського насіння шукають не лише у закритих, а й у відкритих телеграм-чатах з пошуку зерновозів. Кореспондент ВВС зателефонував за цими номерами, представившись власником кількох вантажівок.
“[Насіння] не крадене, це [насіння], підконтрольне військово-громадянській адміністрації. Це чисті угоди, немає нічого такого. Офіційно куплене насіння”, — запевняла в телеграмі диспетчер з Краснодарського краю Росії на ім’я Олена. Вона шукала вантажівки для вивезення врожаю з Токмака Запорізької області до Ростовської області.
У Запорізькій області окупаційна адміністрація раніше “націоналізувала” сільгосппродукцію державних українських підприємств та стратегічного резерву, який існує на випадок війни. Мабуть, саме цю продукцію Олена і називає “чистою”.
До колони, яку формувала жінка, мали увійти десять зерновозів. Везти насіння планували не через анексований Крим, а через південь окупованого Донбасу – Маріуполь та Новоазовськ. Замовник вантажу, як запевняла Олена, обіцяв подати списки машин на кордон між “ДНР” і Росією. Щоправда, перша колона до того простояла там кілька годин.
“Мої під’їхали вночі, а список прийшов лише вранці. Їм довелося переночувати на митниці. Як завжди, наша російська безтурботність. Трохи нероби”, – поскаржилася вона.
Раніше машини з українською сільгосппродукцією йшли з військовим супроводом, але тепер вони “не потрібні”, будуть лише спецперепустки, додала жінка.
Українське насіння вивозять не тільки з південних областей України, а й з окупованої частини Харківської області. “Пункт завантаження – Куп’янськ, Україна, вивантаження – Воронезька область. Терміново! Завантаження завтра”, – говорить, наприклад, одне з оголошень, побачене кореспондентом ВВС. Підприємець, який його розмістив з Білгородської області, Віктор також почав запевняти, що йдеться про “офіційно” куплене насіння.
“За накладними, звісно. У вас повний пакет документів”, – заявив він журналісту, який представився власником зерновозів. Про які саме “документи” йдеться, він не уточнив.
Проте умови, за яких українські фермери змушені продавати свій врожай, назвати “ринковими” геть не можна.
На яких умовах продається насіння
“У нас на базі залишалося 1 200 тонн соняшнику та 860 тонн пшениці. І вони усе пограбували. Ще було 240 тонн гороху, але що з ним, не знаю”, – розповідає ВВС фермер із Запорізької області.
Сам він виїхав із окупованих територій, але там залишилися його працівники, тому він попросив про анонімність.
За його словами, приблизно з кінця травня до нього на підприємство почали приїжджати російські військові та вивозити врожай. “Спочатку вони так лагідно намагалися говорити охоронцю, мовляв, це не ми, це наказ дав командир. А де командир – незрозуміло. Хотіли здаватися добрими. Але хтось їх присилав, а вони все завантажували і вивозили. Жодних грошей не пропонували, платити не збиралися. А охоронець, що міг зробити? Його ще й побили”, – розповідає чоловік.
Зерновози, куди вантажили зерно та соняшник, були з номерами анексованого Криму, згадує фермер. За його підрахунками, загальна вартість вивезеної продукції – 23 млн гривень. Втратив він і техніку – на 50 млн гривень.
“Деяку техніку вдалося сховати по дворах. Але частину вони вкрали – машини, причепи. Комбайн один розстріляли, навіщо – не знаю, він був жовтий, не сподобався їм”, – нарікає чоловік.
Якщо фермер не хоче співпрацювати з окупаційною владою, то соняшник та інший врожай у нього просто відбирають, підтверджує голова асоціації фермерів Запорізької області Валерія Матвієнко (вона залишила захоплені території).
За її словами, для того, щоби реалізовувати будь-яку сільгосппродукцію в окупованих районах, від фермерів вимагають зареєструватися у “військово-цивільній адміністрації”.
Про необхідність реєстрації українським фермерам розповідав і голова окупаційної “військово-цивільної адміністрації” Мелітопольського району Андрій Сігута, стоячи на тлі снопа пшениці та букету соняшників. “Також на місцях розгортаємо реєстратора, аби прискорити цей процес. Намагаємось організувати його з мінімальними складнощами для вас”, – каже на відео, опублікованому в одному з проросійських пабліків, після чого камера знову показує напружені обличчя самих сільгоспвиробників.
“Багато фермерів не хотіли реєструватися, зберігали насіння якийсь час у себе на складах. І ось, що далі відбувалося: якщо це велике підприємство, воно не реєструвалося, то у нього все відбирали. Заходили до складів, до ангарів, завантажували все й вивозили. І техніку вивозили, і насіння вивозили. Грошей ніяких при цьому не пропонували. Просто приїжджали та забирали все. Приносили листа, що “ваше підприємство націоналізоване на користь Російської Федерації”, – розповідає Матвієнко.
Дрібні та середні підприємці, які не поїхали на вільну від російських військ частину України, змушені продавати соняшник за заниженою ціною: за словами Матвієнко, йдеться про 150 доларів за тонну, тоді як до війни її вартість становила 600-700 доларів. Продають собі у збиток, щоби поповнити запаси оборотних коштів для придбання солярки та добрив, каже голова фермерської асоціації Запорізької області. Крім того, насіння, на відміну від зерна, більш примхливе у зберіганні, тому виробники завжди намагаються якнайшвидше продати його на олію.
Аналогічна ситуація і в окупованій Херсонській області, каже голова місцевої асоціації фермерів Олександр Гордієнко. “Фермери здають [насіння], бо гроші потрібні, людей утримати якось треба. Але якщо таку ціну пропонуватимуть і далі, то немає сенсу працювати наступного сезону взагалі! Збирати врожай будуть, бо засіяли, а ось далі немає сенсу”, – констатує Гордієнко.
Що Росія робить з українським соняшником
Головний продукт, який роблять із насіння, – це соняшникова олія. У всіх оголошеннях про пошук вантажівок для вивезення українського насіння кінцевим пунктом у Росії виявлявся той чи інший олійноекстракційний завод.
“Ми одразу на заводи возимо, на складах не вивантажуємося”, – заявив кореспондентові ВВС перевізник на ім’я Віктор, який шукав вантажівки для доставки насіння з окупованої частини Харківщини.
В одному з його оголошень кінцевим пунктом призначення була Верхня Хава – село у Воронезькій області, де працює олійноекстракційний завод, що входить до групи “Благо”. Серед інших локацій з оголошень про найм зерновозів – селище Гігант Ростовської області, де також є олійний завод, а ще “вулиця Лугова, будинок 9” у самому Ростові-на-Дону. За цією адресою розташований офіс однієї з найбільших агропромислових груп Росії – “Південь Русі”.
На самих підприємствах на запити ВВС не відповіли.
Про які саме обсяги йдеться – незрозуміло. В одному з оголошень було вказано, що всього з України планують вивезти 5 тисяч тонн, в іншому – 3 тисячі. Для порівняння: фермер із Запорізької області, який виїхав з окупованих територій, втратив 1,2 тисячі тонн.
У травні та червні на російському ринку – у профільних чатах та на дошках оголошень у мережі – була “помітна кількість пропозицій незрозумілого соняшника”, відносно невеликі партії, переважно в південних регіонах Росії або в Криму, каже директор агентства з вивчення аграрного ринку “СовЕкон” Андрій Сізов. За його спостереженнями, йшлося про невеликі партії від кількох десятків до кількох сотень тонн, з оплатою готівкою і за ціною, нижчою від ринкової: замість 25-27 тисяч рублів – близько 20 тисяч рублів (приблизно 350 доларів за офіційним курсом Центробанку Росії).
“Можна припустити, що це була пропозиція якогось українського соняшника. Не можна сказати, що вона була визначальною з точки зору ринку та цін через свою маленьку частку”, – робить висновок Сізов.
При цьому свого соняшника в Росії і так достатньо: у 2021 році врожай виявився рекордним і перевищив 15,5 млн. тонн (проти 13,3 млн. тонн у 2020 році). На експорт він не йде: щоб повністю забезпечити внутрішній ринок сировиною і не допустити зростання цін на нього, російська влада почала штучно обмежувати експорт “насіння”. Це робилося за рахунок експортного мита. З цієї причини фіксуються рекордні запаси з минулих років – за різними оцінками, їхній обсяг може становити від кількох сотень тисяч до мільйона тонн. Олію ж при цьому вивозити за кордон можна, але експорт регулюється квотами і тими ж таки митами.
Ще одна можлива причина, чому українське насіння не вивозять до Росії в таких обсягах, як зерно, – логістична. “У світі соняшник у чистому вигляді ніхто не експортує, він на 30% легший за зерно, і перевозити соняшник – це як перевозити повітря”, – говорить гендиректор асоціації “Укроліяпром” Степан Капшук.
“Навіщо везти лушпиння, якщо можна робити олію? – пояснює український фермер. “Вони [окупаційна влада] зробили ставку на переробку насіння. І вже готову олію вони вивозять через Крим і далі – у Росію”, – підтверджує голова асоціації фермерів Запорізької області Валерія Матвієнко.
На одній лише окупованій частині Запорізької області є два олійноекстракційні заводи – у Мелітополі та Пологах. У травні, за твердженням пресслужби запорізького підрозділу ЗСУ, на олійноекстракційний завод у Пологах приїхали російські військові та вивезли олію, яка там зберігалася. Місцевий фермер розповів ВВС, що завод частково зруйнований і не працює: на початку червня він зазнав обстрілу з боку української армії, оскільки на його території, за даними української сторони, росіяни обладнали склад боєприпасів та палива.
А ось завод у Мелітополі начебто працює. “Переробка триває, і це чути. Повірте, там стоїть такий приємний аромат, навіть за три кілометри чути”, – розповів місцевий фермер. Про те, що завод продовжує переробку, чув голова асоціації фермерів Херсонської області Олександр Гордієнко.
Щоправда, власник “Мелітопольського олійноекстракційного заводу” Сергій Желєв заявив ВВС, що насправді підприємство не функціонує. Сам він залишається у Мелітополі, але, почувши у питанні журналіста прикметник “окупований”, швидко закінчив розмову. Українські медіа раніше писали, що Желєв близький до Євгена Балицького – місцевого підприємця та колишнього депутата Верховної Ради від “Партії регіонів”, який очолює окупаційну “військово-цивільну адміністрацію” Запорізької області. Аналогічною структурою у самому Мелітополі керує Галина Данильченко – колишній бухгалтер одного із підприємств Балицького.
Обох Україна звинувачує у держзраді та колабораціонізмі.
***
Літній фермер із Запорізької області розповідає ВВС, що у 2021 році зібрав “дуже добрий врожай” соняшника. 23 лютого, за день до війни, домовився продати 80 тонн насіння Мелітопольському елеватору за ціною 20 тисяч гривень за тонну.
“Збирався 27 лютого туди поїхати, все оформити. Думав [на виручені кошти] комбайн брати, якраз на перший внесок би вистачило. Але 24-го почалася війна, і все повалилося. І що зараз із моїм врожаєм, я просто не знаю. Ми втратили все, що заробили за 29 років важкою працею”.
