Можливе гальмування з наданняи ліцензії на виробництво ракет до ЗРК Patriot прив’язали до побоювання виробників цих ракет щодо того, що український оборонно-промисловий комплекс зможе удосконалити ці ракети, а також виробляти швидше та дешевше за американські компанії.
Таку думку, яку озвучив неназваний американський високопосадовець, опублікувало видання The Atlantic. При цьому саме цю причину названо справжньою, попри те, що у Raytheon та Lockheed Martin нібито офіційно застерегли, що передача ліцензії може призвести до “крадіжки інтелектуальної власності та передачі технологій”.
Водночас Defense Express зазначає, що обидві причини навряд можуть існувати у реальності. Зокрема самі Raytheon та Lockheed Martin мають величезний досвід щодо кооперації із іноземними партнерами. За багато десятиліть такої практики вони відточили всі механізми контролю та зменшення потенційних ризиків.
Зокрема Lockheed Martin навіть під час організації у Японії збирання ракет PAC-3 на Mitsubishi Heavy Industries, не пішов на передачу виробництва всієї ракети та її ключових компонентів, наприклад, активної радіолокаційної головки самонаведення. Тобто саме у руках американських компаній вся стратегія налагодження кооперації, вибір що, коли та як передавати, а також контроль за строками реалізації створення нових виробничих потужностей шляхом організації та контролю, а також фінальної сертифікації. Більше того, зазвичай материнська компанія сама й викуповує продукцію, що чудово демонструє приклад Польщі.
Доволі часто для таких завдань створюється спільне підприємство, або іноземна компанія відкриває свою закордонну філію. Тобто Lockheed Martin чи Raytheon цілком можуть отримати прямий контроль над усіма виробничими процесами безпосередньо з кабінетів керівництва.
А враховуючи те, що від оформлення домовленості до початку виробництва пройде кілька років, все це довгостроковий проєкт. При цьому зазвичай нова кооперація починається з абсолютно несекретних елементів. Саме тому всі можливі застереження щодо ризиків для інтелектуальної власності не витримують реальної критики.
Натомість нібито справжні застереження щодо можливості українських виробників виробляти ракети до Patriot швидше та дешевше за американські компанії, також виглядають дещо нелогічним. Справа в тому, що Україна навіть отримавши право виробляти певні компоненти та збирати ракети з використанням американських ключових компонентів, все одно не зможе їх експортувати, окрім як за рішенням та контролем самого Вашингтона.
При цьому Lockheed Martin якраз і шукає засоби розширення виробництва антибалістичних ракет до Patriot та розробляє нову ракету PAC-3 ACE, яка створюється для безпосереднього виробництва разом із європейськими партнерами. При цьому американські компанії точно знають, як перетворити різницю у собівартості виробництва у різних країнах на власні прибутки.
А от можливість України удосконалити ці ракети самостійно, без участі розробників, є звісно дуже комплементарним для українського ОПК. Водночас навряд ці роботи можуть проводитись інакше, ніж у тісному співробітництві з американською стороною, яка залишає за собою всі ноу-хау щодо ключових компонентів.
Тобто загалом вся ситуація навколо ліцензій на ракети до Patriot вимагає розуміння, що по-перше, це довгостроковий проєкт, плоди якого можуть з’явитися лише через декілька років. При цьому, враховуючи світовий дефіцит антибалістичних ракети, цей проєкт буде актуальним та потрібним ще десятки років.
По-друге, Україні не варто розраховувати на отримання можливості повного виробництва всієї ракети. Американські компанії просто не практикують такі рішення, і Україна не буде виключенням. Навпаки, з великою долею ймовірності, перед українським ОПК, як це практикується, спочатку будуть поставлені задачі довести можливість якісного виробництва простіших компонентів, з подальшим переходом до складніших задач.
